«Руський язик» як психосемантична матриця історичної травми та гетерономії

Метою дослідження було наукова інтерпретація причин цього протистояння через психосемантичну реконструкцію «руського язика» як ядра гетерономної цивілізаційної моделі та виявлення його ролі в підтриманні гетерономної структури російського суспільства й легітимації агресії проти України. Методологія спиралась на міждисциплінарний підхід, що поєднує психоаналітичні й гуманістичні концепції (Е.  Фромм, К. Хорні, Дж. Боулбі), соціологію влади й габітусу (М. Фуко, П. Бурдьє), етнолінгвістику (А. Вежбицька), теорію самодетермінації (Е. Десі, Р. Раян), а також дослідження цінностей і демократичних трансформацій (Р. Інглгарт, К.  Вельцель, Я.  Маунк, В.  Браун, Р.  Патнем, І.  Крастєв). На основі психосемантичного аналізу інтонацій, граматики, лексики (включно з обсценною) та базових ціннісних опозицій показано, що «руський язик» структурно закріплює гетерономний стан свідомості: нормалізує страх, розмиває відповідальність, інвертує смисли любові, правди, честі й свободи, фруструє потребу в автономії та формує готовність до насильницької мобілізації. Порівняння з українською мовною практикою продемонструвало, що українська мова дедалі більше функціонує як простір суб’єктності, гідності та взаємного визнання, що загострює цивілізаційний конфлікт між двома психосемантичними моделями світу. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованого підходу для розробки мовно-психологічних стратегій подолання впливу «руського міра», проектування освітніх і комунікативних практик, які підтримують суб’єктність, а також конструювання орієнтирів для психосемантичної «терапії» авторитарних суспільств